СУМ ЗВИТЯГ

Та коли вже згасне сонце?!І без нього спекотно так.На лиці холод із віконцяНагадає про сум звитяг.

Червоніє обличчя жінкиВід любові, як квітів мак.Заливаючи квасом ліньки,Чоловік завітав у кабак.

Всі розмови знайомі синьки:Від жидів до багатства смак.У думках я за сотні віківПам'ятаю геройських втрат.

І до ранку, зібравши коштиМандрував, до кого кохав,А безхатько у дверях поштиОбіймав наш державний стяг.

Діди наші, даруйте сонцеЗ сотні років тому назад.В молодої доньки долонціЗбережу я весь сум звитяг.