Розділ 1

Ця історія почалася, як і всім нам відома, коли темний чалун Волан де Морт вбив Лілі та Джеймса Потерів, але не зміг убити однорічного хлопчика, який залишився сиротою. Й знову опиняємося на Тисовій вулиці, на порозі будинку номер 4, де ще немовлям залишили маленького Гарі професор Дамблдор та професорка Макґонагал. Але історія склалася геть по іншому сценарію.

***

Прокинувшись зранку, подружжя Дурслів знаходить на прозі свого будинку однорічного племінника Петунії, Гарі. Коли хлоп'я опиняється в будинку своїх єдиних родичів, голова подружжя починає розмову. - Та вони взагалі нормальні? Ці...ці як там їх ма-ги - останє слово голова сім'ї сказав з такою відразою, начебто вони отруйні змії. - Вернон, тихіше, діти сплять! - спробувла заспокоїти чоловіка Петунія. - Так ти ще й захищаєш цих виродків! - зло виплюнув отруту Вернон. - А може ти одна із них? Чи може стало шкода це недорозуміння ?- він вказав на диван, де спав маленький Гарі. - Що за маячня? Ти взагалі з глузду з'їхав зі своїми дрилями. Дитина залишилася сиротою, ми його єдині родичі! - Його рідня це ти, а я йому ніхто. Він такий же виродок, як товоя дурнувата сестра й її чоловік. Тому вирішуй, чи ти здаєш оце в притулок, чи вимітаєшся з усім манаттям та дітьми з дому й подаєш на розлучення? - кричав вже багровий Вернон. - Супер, я згодна, й думаю що наш шлюб це помилка! Краще тоді б, обрала Френка Джосна.

***

Минув місяць

Петунія поселиась в квартирі своїх батьків. Сама по собі квартира була 4-х кімнатна: перша кімната була вітальнею, три інші - це спальні, які належали батькам дівчат, Петунії та Лілі. Ці кімнати й зайняли хлопці, а жінка оселилась в батьківській. Коли вже Петунія збиралая відпочити, в двері постукали. - Хто там? - запитала жінка. - Я ваша нова сусідка, прийшла познайомитись. - сказав жіночий голос - Я можу зайти? - трохи подумавши, Петунія відкрила двері. - Так, проходьте, мене звати Петунія Еванс-Дурсль- Дуже приємно, - жінка щиро усміхнулася - А я Алья Аморе Грейс для друзів просто Аля. - Взаємно, ми можемо перейти на "Ти", бо ми з вами однолітки, й мені здається, що ми з тобою десь бачились. - Так, звісно, можна на "Ти". Ми з тобою навчалися в одному універі, ще й були сусідками по кімнаті, але ти була старша й раніше його закінчила. - Боже, стільки часу минуло, років п'ять мабуть? - Так, після твого випуску ми й не спілкувались. Як там твій чоловік, мабуть уже є діти? А сестра як, помирилися, бо щось не бачила тебе на її весіллі? - З чоловіком розлучилася, тепер сама виховую сина. А Лілі...- жінка не втрималась і заплакала, - її з чоловіком вбили, а сина - не змогло те чудовисько. Залишили мені на порозі, як щеня чи кошеня. От і залишився він у мене. Через всі ці документи я з нею й не попрощалась. - Тихо, заспокойся Петунія, все буде добре я вірю вона зможе тебе пробачити. Лілі й Джеймс живі, я це знаю. Закляття самопожертви спрацювало так, що вони живі, але ув'язнені в іншому вимірі. Я можу сказати лише одне, що говорило проротство :

" Три спадкоємиці фей знайдуть ключі від воріт в'язниниці, де врятують тих, що тричі кидали виклик темряві, щоб захистити світ знову"

- Грейс я вже перестала вірити в протства, через них в мене в дитинстві відібрали здібності й стерли пам'ять. Міністерству та більшості чистокровних сімей було вигідно, щоб зникли такі сім'ї бунтарі, як Еванси, Грейнджери та інші. Чого гріха таїть, навіть Грейси разом із Поттерами під руку попалися. - Боже, Туня, як ти все це згадала? - подивилилася на неї здивована жінка. - Адже в твоєму досьє було записано, що в тебе відібрали магію та наклали облівейт й коригували пам'ять. - Я розумію, що це все дивно, але шок сбив давнішній бар'єр в пам'яті. Шкода, що магічний так не зіб'єш тут потрібні здібності. - Подруго, звідки в тебе такі знання? - В кімнаті сестри знайшла старі книги з часів Хоґворцу. Коли з'їхала до Поттера мабуть забула, а я... ти мабуть й сама знаєш, завжди хотіла доторкнутися до магії. Та що я все про себе, ти як Аля? - А що я? - жінка гірко усміхнулася, - після університету пішла в аврорат. Там стала своєрідною легендою. Я запросто могла втиратися в довіру й цим допомагала ордену. Та чого таїть, ще під час навчання в універі, я була частиною Ордену Фенікса. В аврораті зустріла Джейка Вайта, вийшла заміж, народила доньку, їй завтра виповниться чотири роки. Але минулого літа мій чоловік зник. Це сталося після його місії з Сіріусом Блеком. - жінка стала бліда. - Тоді я вирішила піти з світу магів в звичайний. Тут я влаштувалась вчителем історії в старшій школі. - А чому ти носиш своє дівоче прізвище, ти ж заміжня? - поцікавилася Петунія. - Розумієш, в моєму роду є звичай, що прізвище, незалежно від статі, зберігається за членом роду та передається дітям. Ой, Туню, щось я засиділась. Мені вже час забрати дочку з садочку. Моргана, ще й післязавтра суд над Сіріусом. Добре, тримай пиріг, а я побігла. До зустрічі. - Бувай - сказала Петунія, а про себе подумала: „Вона ніколи не зміниться. Тепер потрібно надіятись на те що це дурне прородство спрадиться".