Сонячні молитви

Так сталося, що часом я гублюсьУ вирі дивних хаотичних думНемовби-то над прірвою хилюсь…Молюсь…Кому?Чи чують небеса?Кому в траві виблискує роса?Для кого вітер листям шелестить?Шумить, співа, бушує синє море?В чиїх руках зазеленіє поле,Де, мріючи, чиясь душа лежитьІ птаха спить?Так можеш тільки ти.І нащо люди вішають хрести,Твій труд віддаючи вогню?Твоїх дітей лишаючи притулку?Замість садів стоять брудні провулки,Замість морів — розбиті крейсера,Замість лісів — криваві полігони.Давно пора.Нам вже давно пораСтирати кимось зведені кордони,Ламати їх старі залізні трони,Богів забути. Їх уже нема.Вони пішли з тих пір, як народились.Їх не було. Було в нас лише ти.І тільки ти. І ти чомусь лишилось.За стільки літ так ясно розгорілось.А ми вигадуєм невидимих богів…Я бачу крізь дощі твій чистий проміньІ помолюсь тобі про теплий день,Серед пісень почую тихий гомін,Лишивши спомин про зелений світ,Який уже давно забули люди.Вони усюди.І тільки у цю митьЯ чую лиш як вітер шелестить.Тебе одне я бачу у віконце.І лиш тобі молитимуся,СОНЦЕ.