Довга перемотка

Пройшов рік.... Дом Артема.Мілана опритомніла та зраділа:—Хтось тут є?! Медсестра зайшла та здивувалася.Мілана:—Покличте Олега. Медсестра до Артема. Медсестра:—Пане, Емма очнулася.На лиці Артема зявилася усмішка. Він побіг у палату Мілани. Мілана побачила Артема:—Що ти тут робиш?! Де Олег?! —Вийдіть .Медсестра вийшла.—Обращайся зі мною як із своїм мужем. —Де Олег?! —Я тебе врятував від смерті, а думаєш про того негідника.—Заткнись! —Я не стигну... Ти знаеш як я тебе кохаю. Я цей рік чекав щоб ти одужала, а замість подяки я чую щоб я замовк. —Рік?! Мій син росте без мене! Синннккуу! Я хочу до сина!! —Ти нікуди не підеш.

Загородний дом Олега:Олег сидів на дівані та дивився у вікно, з столу він взяв щоденник Мілани який знайшов у своєму домі. Та почав читати:

Я завела цей щоденник, для того щоб колись цей щоденник прочитала дитина яку я зараз виношую. Я не знаю хто це хлопчик чи дівчинка. Тому вибач, надіюсь коли ти народишся буде багато щастя і радості. Можливо ти не моя дитина, але я виношую тебе я відчуваю тебе. Як я зможу розлучитись незнаю. Я боюсь що не забуду тебе... Я лише як кажуть інкубатор для ембріона. Як би ж ти міг (могла) до мене колись прийхати. Тобі дуже пощастило ти дитина великого роду. Але я хочу говорити з тобою хоча б через цей щоденник. Уже сьогодні тобі ровно 4 неділі. На 40 будуть пологи. Незнаю як я віддам тебе. Я вже звикла до тебе. ..." Та почав плакати:—Де ти?Перегорнувши  сторінку. Він продовжував читати.П

ривіт дитинко, сьогодні дуже холодно та дощ передають. Цікаво, а тобі там тепло? Бо мені зараз холодно.Я стараюсь писати часто тут, але не виходить. Я чикаю твого батька, він тільки один раз прийжав сюди, він хотів мене пересилити до нового будинку. Сказав по телефону що через 3 години прийде по мене. Я незнаю, я стараюсь робити все щоб не звикнути до тебе, але не можу... Так само як із Олегом. Він такий добрий справидливий розумний. Тобі пощастило з батьками. Вони тебе люблять і чикають..."Закінчивши читати він згадував про щасливі миті.

-Я можу вас дещо запитати. -Так.-А коли дитина народиться можете присилати фотографій.-Так, дитина буде прийжати до тебе иногда.-Дякую...Мілания зраділа.

Олег перегорнувши сторінку та продовжував читати:Він твій батько я тобі чимось навіть заздрю... Я не хочу щоб він звик до мене. Бо я уже звикла, тепер що мені робити? І за мене зруйнується сім'я. Мені добре коли він поруч, хоч знаю що це дурниці, но якщо я не хочу закохатись у нього я маю менше часу бути з ним...

... Цей запис я роблю, щоб знати. Я іду не знаю куди, коли народжу повернусь. А зараз щоб не ризикувати Олегом, я йду. Я не хочу щоб іза мене постраждала невинна людина. Уже 7 неділі і 1 день. Ти живеш у мені. Дивно токсикозу в мене не було.  Це навіть чимось страшно, чомусь я ніколи. Бідний Олег, пробач мені за все.

Він знайшов свою записку:Ти не винна, я маю тобі зізнатись, ти тоже мені не байдуже, я дуже хвилююсь за тебе.

Він згадав:Мілана відчиняє та бачить Олега:—Олег?!Олег закриває двері на ключі.—Ти нікуди не підеш. Чому ти зі мною не говориш? Що сталося?! —Нічого не сталося! Іди звідси! Просто іди! —Нікуди я не піду!  —Я всеодно нічого не знаю. —Ні! Ми ж помирилися. Мали їхати в ресторан, а потім кровотечі, що змінилося?—То забудь!—Мілано... Він обійняв її та поцілував. —Мілано, що могло статися? Мілана відштовхнув його:—Геть! —Я нікуди не піду, поки ти не скажеш що сталося.

Та закривши щоденник він встав та підійшов до шафи та дістав альбом фотографій Андрія і Мілани. 10 фотографій узи. Декілька фотографій після народження. І ще багато іншого. Він стояв та дивився альбом.

Дом Олега:Мати Мілани дивилася за Андрієм:—Твоя мама не померла я знаю, вона жива.

Дом Артема:Мілана лежала сама в комнаті. До ней зайшла медсестра:—Як ви?—Як я можу бути! Послухайте я не Емма, я Мілана Доган дружина Олега Йореоглу у мене є син Андрій. Мого водія підстрелили, і я впала у море! Чому ви мені не вірите! —Послухайте у вас після аварій стрес, я розумію.—Який стрес. —Можете тобі щось принести.—Ха точно а принесіть всі газети за цей рік.—Ннуу... Добре.Медсестра вийшла по газети.

Проїшла година...Медсестра принесла газети і вийшла. А Мілана почала шукати газету про Олега.

Олег приїхав до будинка Артема з пістолетом та вийшов. Охорона його затримала Олег почав кричати:—Артеме!!! Негідника!! Виходить! Де Міланаааа?!!! Мілана почула голос Олега та зраділа вона встала та відкрила двері та побігла а там Артем. Артем побачив та підійшов до ней:—Якщо ти хоті пискнеш. Ятвого сину вб'ю. Я не жартую...Та взяв її за руку та повів у кімнату назад та заченив її там. А сам пішов до Олега. Мілана присіла до дверей та почала плакати.