«Зустріч на кладовищі»

«Звонкий сміх назавжди залишається в полі, запах ромашок, зоряне небо і шепіт листочків, скуління Мінхо і окровавлена записка, прибита до дерева...

Але сьогодні історія буде не про ромашки та зорі...

                                       Глава 1

Чонин — молодший брат уже покійного Мінхо. Вони померли ще в 2004 році.

Скажете, чому загинули Джисон і Мінхо? Вони залишили цей світ усвідомлено. Булінг. Суїцид.А втім, прочитайте книгу «У твоїх очах я бачив зоряне небо» — саме з неї й почалася вся ця історія.

Після смерті Джисона минув рік.Чонин щотижня їздив на кладовище, щоб провідати брата та свого найкращого друга.Молодший досі не розумів, чому його родина вчинила так.Йому було самотньо. Здавалося, він живе на кладовищі.Могили Мінхо і Хана розташовані на самому краю цього похмурого місця.Ян з дитинства боявся привидів, кладовищ і похоронів. Йому було страшно, але відчуття провини перед парнями не залишало його.

Щоразу, приходячи до них, він читав:

Лі Мінхо — 25.10.1985 – 01.06.2004Причина смерті — суїцид.

Хан Джисон — 14.09.1985 – 31.05.2012Причина смерті — автокатастрофа.

Уявіть: ви втрачаєте близьку людину. Єдину.Того, хто був із вами з народження. Хто вчив вас читати і писати, хто завжди був поруч, хто підтримував...А тепер ви стоїте біля його могили.

Чонин давно змирився з їхньою смертю, але все одно продовжував приходити. Знову і знову.І ось одного разу він помітив парубка. Той сидів, здавалося, у самому центрі кладовища, біля могили, де давно стерлися літери.На камені залишалася тільки дата: 01.05.1984 – 01.06.2003. Фото не було.

Чонин бачив його майже щоразу, коли приїздив. Але все так само нерішуче дивився у його бік.Усі спроби підійти до таємничого хлопця були марними — страх був сильніший, і Чонин усе ще не наважувався заговорити з ним. • Мінхо завжди казав, що страху треба дивитися в очі... — шепотів сам собі Чонин, знову збираючись із духом, щоб підійти до парубка в центрі кладовища.

Синмін — одинокий хлопець, який втратив свого брата та найкращого друга Сухо.

У той день усе змінилося.Банальна зустріч на кладовищі перевернула його життя з ніг на голову.Він не знав, як давно цей хлопець з'являвся тут. Можливо, від того самого дня, як стерлися букви на тому надгробку. А може, значно раніше.Чонин відчував, що між ними є щось спільне — те, що тягнеться з глибини болю та самотності.Здавалося, у того хлопця теж більше нікого не залишилося. Інакше навіщо б він приходив сюди самотньо, щоразу...

Тиша на кладовищі була особливою.Сухий шелест листя, вітер, який проносився повз надгробки — усе це здавалося частиною ритуалу.Немов мертві теж слухали.

Чонин знову подивився на центр кладовища. Хлопець сидів, не рухаючись, наче був частиною історії померлого.Іноді Чонину здавалося, що він не живий. Що це привид, який залишився чекати... когось. • Якщо я сьогодні не підійду, я собі не прощу, — рішуче видихнув Чонин.

Він повільно рушив уперед. З кожним кроком страх стискав його горло, але разом із ним зростало дивне відчуття, що він наближається до чогось важливого. Можливо, до відповіді.Можливо, до нової історії, яка тільки починалася.

⸻

Пробачте за маленьку главу — це розігрів.Будь ласка, підтримайте мене лайком і поширте. Не забудьте залишити свої відчуття в коментарях.